Ой зупиніться хмари наді мною,
візьміть у жмені крапельки жури.
Із снів моїх закоханих казкових,
налийте в серце із Дніпра води.
Нехай Веселка прямо мені в душу,
опустить руку із небес крило.
Вона відчує там промінчик дужий,
Вкраїна в крові стала джерелом.
Я бачу вірю наша Берегиня
в єднанні разом із моїм Дніпром
в відтінках фарби, як свята - Богиня,
розчинить горе в сутінках добром.
Вкраїну вкриє ніжним покривалом,
відкриє в небі - просторі вікно.
Те що було для нас колись причалом,
та загубилось у путі весло.
Щоб здарувати для онуків спокій,
вчорашня радість вийде за село.
І вам прихилить небеса високі,
аби ви знали, як колись було.
Все буде добре, зникнуть воріженьки,
осядуть хвилі з піни миріжком.
І зникнуть юди - вороги маленькі,
як той міраж підуть курним шляхом.
Все ж вірю в долю втомлений двобоєм,
прийде до вас мій змучений фантом.
В саду розлється вранішнім левкоєм
й присяде з вами разом за столом.
Затягнем гучно Слава Україні!
Хай їй зозулька років накує.
Любіте неньку нашу Батьківщину,
в любові мати вічна не помре!
І ласка щира хай її голубить,
цілує ніжно сонечко згори.
Ніхто не зміг згубить її не згубить,
вже з горизонту дмуть її вітри!
Друже Миколо, твір оцей дійсно вартий посиленої уваги!
Але до друку - не годиться. Уважніше поправ сам і розмір, і розділові знаки... Совіслива редакторська правка потрібна. Через кілька днів озвись - доведемо, що можемо краще.
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Через кілька днів озвись - доведемо, що можемо краще. 
