Кажуть: вірші, як музика, лікують.
Читаєш і знайдеш там щось своє.
А потім іще довго їх смакуєш.
І те чуже, неначе вже твоє.
Буває: плачеш, співчуваєш горю.
Хоч і чуже, а серце так болить.
Картинкою оце усе відтвориш,
І сум тебе усього полонить...
А як радієш, коли в когось щастя.
Всміхаєшся...І радість тут без меж.
І знову тут таке собі сприйняття:
Що ніби ти його життям живеш...
Та не люблю вірші, де є неправда.
Такі рядки збивають мене з ніг..
Вони не є моїй душі розрада..
Так хочеться, щоб менше було їх...
це так:іноді,вірш перечитаєш декілька разів,переживеш його,переболієш,поринаєш у зміст так глибоко,що й сам уже не годен зупинити...а іноді,це простий набір римованих слів і підібраний ритм і розмір,який,нажаль,не зачіпає душу...Я не поет,а просто любитель КРАСИВОЇ,ДУШЕВНОЇ ЛІРИКИ...читаю,її дуже багато й насичуюсь...іноді й пишу,коли дозволяє час...Ось так і зараз,Надійко розписалась...вірш,такий повчальний,розсудливий... http://animated-images.su/_ph/11/2/53978747.gif
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поет ти, Ніночко! Теж поет і гарно пишеш, хоч і рідко.. Але вірші твої не набір слів, а душевні...
Я люблю їх перечитувати!
А як радієш, коли в когось щастя.
