Ми різні, наче полум’я і м’ята.
Вона проста, весела, говірка,
у витонченій сукенці, нем’ятій,
із келихами хмелю у руках.
Вона десь підіграє, десь підмаже,
десь посміхнеться у потрібний час,
яку сорочку одягти, підкаже,
і як тобі несолодко без «вас».
Вона складе ціну, захопить з тилу,
підкаже «вірний» напрямок – лети!
А я німа, беззахисна й безсила
перед розлогим голосом мети.
А я готую зілля, чищу лати.
Мені – дітей виношувать, пісні,
ростить їм крила, вчити їх здіймати.
Босоніж розквітати навесні.
Не мій талан – із шиком по тавернах
низати хтиві погляди в разки.
Натомість – вперто дертися крізь терни,
стелити спільні ніжністю роки.
Ми різні, наче полум’я і м'ята.
А шлях тобі – широкий, та один!
Не проживеш зі мною на дві хати,
хоч і на тебе схожим буде син.
березень, 2013