Мені завше хотілося мати гарне ім’я,
Таке, щоб люди солодко його ковтати вміли.
Таке, за яким би ховалось моє «Я»,
І його почути знов хотіли і хотіли.
Щоб сонячно воно бриніло
І гріло небо над твоїми дахами,
лікувало те, що наболіло,
закривало горе своїми руками.
Ти солодко його смакуватимеш з чаєм,
Варенням з любові намажеш літери,
Сніданок такий прозвеш просто – раєм,
Де лиш ім’я і ти,
Й німі польові квіти…