Давай я буду тою, що безмежно любить море,
Давай я потоплю кораблі твоїх страхів
І заллю бурбоном горе,
Здеру останню черепицю твоїх зефірових дахів.
Лавіруй серед дам, богемних тіл й рум’яності,
Поставу виправ, не забудь,
Бо ніч лиш пройде. Алкогольно.
А в поцілунках їх – лиш ртуть.
Я не буду ними, тисячами ідеальних схем,
Що ніби їх ліпив Рубен
Руками-золотом сакральним,
Не моє тіло ідеальне.
Не вчи його з брехливих теорем.
