Сумний відтінок моїх слів ,
а сніг білий все скрипить ...
Не бачити мені б цих снів ,
Бажаю тобі щастя , а в мене і так душа болить...
Стосунки наші неначе той вулкан,
навіть не Везувій, і не Етна...
я сяду в свій - малесенький катамаран,
і попливу до тебе ...як до неба.
Я залишу серце в спокої з душею,
воно не винне , воно завжди зі мною...
згадую ...коли були удвох з тобою...
Кохання наше - краще назвати тишиною.
Я пересяду в човен і попливу у море ,
я буду сам - вмирати й виживати...
ніколи не подумав б ..-моя аморе..
що так заставиш ти мене страждати!
