Твій смуток й сльози включені в франшизі,
й нічого більш немає на кону.
Із сотні номерів в адресній книзі
поплакатись в плече нема кому.
Ти ніби й не один, але самотній,
самотній в натовпі людей,
Бо кожен з них бачить реальність
лиш з висоти своїх ідей.
Всміхаються при зустрічі тобі,
запитують із чемності: "як справи?",
але насправді, глибоко в душі
вони усі на тебе чхали.
Кожен живе своїм життям,
тільки собою зранку і до ночі.
І навіть найрідніші і близькі
не бачать, що у тебе сумні очі.
Усе життя наздоганяєм час,
Все метушня, все клопоти і справи,
не помічаєм те, що поруч нас,
байдужими, черствими, злими стали.
Гордуючи, проходимо проспектом,
Не помічаєм тих, хто на землі
Й не думаєм, що , може, завтра раптом
Ніхто не простягне руки й тобі!