Радійте, вороги, бо зараз я безсила.
Всміхайтесь, не літаю я тепер.
Дивіться гордо в очі, бо я зламала крила,
Й дух впевненості в погляді помер!
Давайте, добивайте! Де вся ваша зброя?
Невже плітки і пересУди - весь ваш арсенал?
Невже ви здатні лиш шептатись по кутках по - троє
І тільки тихо святкувати мій провал?
До чого ваші співчутливі фрази,
Коли в очах палає торжество?
І звідки в душах ваших всі оті образи,
Що нишком тчуть ваше гниле єсство?
Ну проявіть ви, накінець, самоповагу,
Відверто в очі бризніть часником!
Невже ніхто таки не здатний на відвагу,
Лише за спИною чесати язиком???
У душу лізете, все допити, цікавість...
Навіщо вам та правда взагалі?
Вам же не правди треба, ви ж натомість
вірите тому, що придумали самі!
Всебачачі, всезнаючі експерти!!!
Плітками й осудом будуєте авторитет собі,
І в той же час готові радше вмерти,
Ніж визнати, що ви самі вже поколіна у багні!
Ви почали війну, отож вперед, до зброї!
Ви друзі недостойні, будьте ж хоч достойні вороги!
Ви в цій війні програли апріорі!
То ж підготуйте білі прапори!!!