Я тебе кохаю і для тебе жити хочу,
цей день коли тебе зустрів.
Дерева кидали у нас листочки,
і не потрібно було, слів.
Сонечко промінням зігрівало,
соловей пісні співав,
щастя нас коханням обвінчало,
ох, якби цей день завжди тривав.
Я не чув себе, це наче сон.
Радісно тримав тебе за руки,
життя потрапило не мов в полон,
любові, било серце звуки.
Дивились один одному у очі,
я так хотів, торкнутися тебе губами,
собі в думках шепочу...
Хай кохання буде завжди поміж нами.
А вітер хороводом закружляв,
тихенько, щоб не перервати миті.
Листки дерев не поспішаючи збирав
а ми продовжили мовчанням, говорити.
Від мого погляду, ти очі опускала,
а я усе, не наставав дивитись.
Я мовчав і ти мовчала,
і не могли мовчанням ми наговоритись...
Ми танцювали під дощем.
Я цього не робив іще ніколи!
Нам завжди вистачає тем,
без слів поговорити, як ніколи...
Ніколи і в думках то не літало,
що мова ця, така красива!
Та лиш з тобою, словника не бракувало,
ти її напевне в школі вчила?...
Я якось в Гуглі прочитав.
Це без цікавості. А просто так.
Що мовою кохання із тобою розмовляв,
і що це взаємно, це є мови знак.
9 січня 2010 року...