Мене лякає перспектива того,що ти можеш залишитись лише солодкою миттю щастя у моєму житті.Ти особливий не тільки для світу(чому він так вперто про це мовчить?)
Дні,що минули блискавками вбивають залишки стосунків.Я не з тобою.Ти не впускаєш мене у свій світ.Я не раз хотіла розгледіти його у твоїх очах.Марно!Хочеш знати чому?Та,що тут говорити...Ти знаєш!
Важко коли все,що між нами- розділяє холодне скло.Від нього мені завжди холодно бо в моментах слабкості я сповзаю по ньому у низ і притулившись маю надію,що за ним ти.Сотні разів збивши руки і витираючи сльози, намагалась розбити його та я не в змозі проламати-це можеш зробити лише ти.
Мені тепер важко віриться,просто знесилена.Не знаю...Час чи обставини зіграли з нами веселу гру,а може ми?Та на жаль це вже не має такого значення як колись...Жаль,що початок не повернеш.Ти був...
Потім був сенсом усього...
Потім я почала тебе втрачати...втрачати...
От і все затріщало,а що ж далі???
