Життя в майбутньому
На дворі холодна весняна пора, дуже холодно, щоб зігрітися я вирішила випити чаю. Їдучи на кухню я відчула легкий холод по тілу. Стало якось моторошно, але долаючи свій страх я відкрила двері кухні. Це було жахливо, бо біля дверей стояла якась людина
Вся в білому та з зеленими намистами, вона нічого не казала, тільки підняла руку та протягнула її до мене, неначе хотіла кудись понести, щось показати. Я не знала що робити, коли я набрала повні легені повітря щоб закричати, та людина взяла мене за руку і кудись понесла.
Дивно але мені було зовсім не лячно, вона показувала мені різні краєвиди природи, та цей чудесний момент перервав якийсь незрозумілий стук. Вмить все стало темним, такі гарні та привітні краєвиди припинилися. Що саме найгірше вони показували моменти мого життя які я давно вже забула, перші сварки, перші життєві помилки.
Вже потім після всього переглянутого ця людина закинула мене назад до моєї кухні. Та щось було не так, мені здавалося що я не вдома. Зайшовши до своєї кімнати я злякалася, бо побачила перед собою якусь бабусю. Сиве волосся, замучені старістю очі, вона сиділа біля телевізора та вишивала сорочку, а біля неї гралися діти напевно то були її внучата.
Підійшовши до неї я впізнала, такі до болю знайомі риси обличчя, це була я, вже старенька, така змучена всіма життєвими проблемами, та попри всі негаразди на обличчі була така щира привітна усмішка. І тут я зрозуміла що життя я прожила не даремно. На обличчі майнула сльоза щастя. Вже через кілька хвилин явилася вже та невідома людина, яка забрала мене назад додому. Та виявилося що це просто сон. Коли я робила чай то просто задрімала, але ні щось було не так бо на столі лежала записка там були написані такі слова « не здавайся і все буде як було тоді»
Я і досі згадую цю історію з посмішкою, бо потім згадавши що ці слава я записала вже давно на якомусь із уроків але як вона там опинилася й досі не знаю.