Твої очі горять,та лиш холод в душі.
Так гірко і сумно на серці мені.
Слова твої,нічого не варті,
Душу мою ними рвеш ти на клапті.
Їх просто бездумно кидаєш на вітер,
А я як та пташка запутуюсь в сітях.
Ти обіцяєш:побачимся знову.
І я знову стою біля твого порогу.
Не буду я більше до тебе дзвонити
І звати не буду,про зустріч просити.
Я просто вже більше не вірю тобі..
Кому треба принца пустого у душі?