Серед усіх, хто писав мені, що кохає,
я чомусь вірила лиш тобі.
Можливо, тому, що сама до нестями
любила тебе. А, може, і ні.
Я малювала собі на зап'ясті
все, що з тобою було пов'язано.
Ти був моїм коротким щастям,
але назавжди лишився діагнозом..
А я і не думала, що так тяжко хворію.
Я просто кохала тебе і наші мелодії.
Вважала, що все тимчасово. Ніяковію,
коли згадаю, що я колись тобі вірила.
Чомусь я вірила. Мабуть, дарма, та все ж таки
ти охолов, а я вже тоді хворіла..
І викликала собі вже котрого лікаря,
та хіба душу лікує та медицина.
Знаєш, я марила. Боляче та нестерпно.
Все закінчилося так, як і почалося..
Мені чомусь постійно ввижалась сцена,
як твої руки блукають в моєму волоссі.
Я стала дивною. Ні, я й була такою.
Але додалась якась хвороблива блідість.
та я сумніваюсь, якби я була з тобою,
що у житті моєму щось би змінилось.