Щось так проситься звільнитись, та не йде,
Розриваючи мій спраглий світ із середини,
В голові ледь чутним шепотом гуде,
Забираючи в життя швидкі години.
Щось ховається в мені, не даючи
Відпустити з серця вічний сум забитий,
Він там прописався, плачучи,
Він там буде жити... хоч прибитий.
Щось все ріже мою волю - гострий страх.
Сильним треба бути, нас же вчили.
Хто ж іще продовжить розпочатий шлях?
Хто ж іще додасть у ці долоні сили?
