Я крила за спиною згорну поволі
І стишу черговий нелегкий політ,
І піду вже пішки, допоки мозолі
Мені не завадять за долею вслід.
Я буду йти мірно – вже нікуди бігти,
Ще встигну зібрати я свій урожай,
Навколо кружляють чиїсь босі діти,
Ти, доле моя, підожди – не зникай.
Я буду йти довго, байдуже, що важко,
Байдуже, що ноги змозолені вкров…
Не бійся, не стисну тебе, моя пташко,
Тебе донесу до зелених дібров…
