Давно вже так тихо в полі не було
Затихли люди, затихло все село.
Затихли крики, стогін і моління,
Залишилось лиш землі тремтіння.
***
Цей день я пам'ятаю як ніколи,
Неслася чорна смерть як бджоли.
Той свист стоїть у вухах донині.
Змішалось все на чорноземній скатертині.
***
Біжу до хати один серед поля
Там моя ненька, там де висока тополя.
Ті руки, що до ранку тебе колесали
Разом із деревом попелом припали.
***
Душа рветься і в серці рана
Померла на руках моя кохана.
Смерть з чорним снігом зійшлася в танку,
Це було 22 червня о п'ятій на світанку.
***
За родину, за село, за Батьківщину
В очах лють буде гнати фашистську скотину.
Буде гнати мене з товаришами до бою
Тримати рубіж влучною стрільбою.
***
Не тисячі, не сотні... одиниці
Ті, що йшли в атаку пройдуть парадом у столиці.
Столицю української держави не підкорену віками,
Столицю здану Сталіним разом з нами.
***
В ніжні обійми до землі припадали,
Дехто назавжди, інші відлежавшись вставали.
За щасливе майбутнє внуків,
Щоб більше не чули війни звуків.
***
Ворожа сталь вривалася нам в тіла.
Думка про перемогу все частіше зріла.
А я приляжу на декілька хвилин
Чую мамину колискову, бачу діда млин.
***
Давно вже так тихо в полі не було,
Затихли люди, затихло все село.
Затихли крики, стогін і моління,
Не чути вже й землі тремтіння...
