Я був на планеті
далекій, безпечній,
принаймні собі так гадав.
Закритий від того,
чого так боявся,
самого себе захищав.
Та миті одної,
ввірвалася ти
у моє ритмічне життя.
Все перевернула,
ще й ніжкою тупнула.
Безпомічний я як дитя.
Та нащо ж ти так бо
зі мною чиниш,
розбурхуєш моє життя??
Ти ж потім підеш,
й по собі залишиш
згарище й купу сміття..
Не треба, прошу.
Відпусти хай я піду
і спинимось поки є шанс.
Не треба тягнути,
Чим дальше - тим гірше
складається все це для нас.
І вже ми не зможемо
один без одного,
як без Сонця Земля.
Скільки ще будемо
з себе знущатися,
й губити своє життя??
Нам не судилося,
хоча й хотілося.
але вже доля така.
Зла жартівниця,
нас двох розкидала
у зовсім різні міста.
Все відбувається
як має бути,
то нехай так і буде.
Якщо судилося
нам бути разом,
то час колись цей прийде!!
