|
Вовки ,біжать до хмар,
У гострій суперечці,
Ватажок впав у баюр,
Нічого на клиці.
А битва за життя,
Ще не народилась,
Бо немає м'ясного шмаття,
А плоть не відродилась.
Почувши шепіт ,
І вчувши плоть,
Не вкусивши рокіт,
Бо не можливо побороть.
І бігти до мети,
Вже не можливо,
Все побороти,
Біль - не боязливо.
А ось мета,
І струна, обривається,
Виття - ця пісня не почута,
І вбитим докір видається.
Психоделічний край,
Нема ватажка,
Земля вже йде закрай,
І зграя зовсім є важка.
І гори вже ,
До неба ближче,
І ноги невже,
Все нижче.
І я є вовк,
І ноги мої вбиті,
І вперед ще є крок,
І слова є не почуті.
Краї вже скоро,
А я є не людина,
Немає докора,
І вити як тварина.
Не можу жить
Чи не хочу,
Як вовк я вить,
Але повзу на гору.
Я - вовк ,
Єдиний хто дійшов,
На початок, горок,
І як корок я пійшов.
Я вовк ,без родини ,
Один я ,у степу,
Психоделічної країни,
Не має тут вже ватажку.
Але є я ,
Один я є ,живий,
Немає каяття,
Я є і степ єдиний.
Оце моя земля,
Що я шукав,
І добра ця подоба, для
Хижака що без родини.
ID:
427382
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 26.05.2013 00:05:03
© дата внесення змiн: 26.05.2013 00:05:03
автор: Бєльський Денис
Вкажіть причину вашої скарги
|