Щось неймовірне,
Нікому не вірне,
Перепливає немов,
Пісок буревіїв,
Що літає в пустелі,
На жовто-блакитному тлі,
Колір той жовтий ,
Нам не потрібний,
Наше вся є блакить,
Їі не можно розрить,
І хоч хочеш переплить,
Ти не можеш нічого зробить,
Якщо будеш старанням її бить,
Зможеш прорізать чи може розбить,
Не полетить вона на щепки,
А зхочеш зроби по ній кроки,
Вперед ,назад,вгору чи вниз,
Воно не відчуває ніяких криз,
І тому пустить усюди,
Туди куди хочеш іди,
Небо,дозволить усе,
Хмари як кров по артеріях несе,
Хоч хмари як лейкоцити ,
Небо можуть лікувати,
Від довгої нудьги ,
Яка триватиме роки,
Якщо не врятуеш його ,
Не від миру свого,
А від того ,
Нікому невідомого ,
Що ховає в собі,
Ніби люди від грязі в робі,
Те невідоме,
Кожному з нас знайоме,
Але для кожного по своєму,
Неначе невідоме посвоєму,
Небо,відкриває свої таємниці,
Тільки для людей ,які у будь якому віці,
Знаходять ,половинки щастя,
Які вбивають самотність безвороття,
Таємниця ця ,
Вже не для кожного своя,
А для двох ,як сенс життя,
Яке дає нам всім кохання!
ID:
427980
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 28.05.2013 22:32:07
© дата внесення змiн: 28.05.2013 22:32:07
автор: Бєльський Денис
Вкажіть причину вашої скарги
|