"Невже я зайвий чоловік у тому, що люблю безумно Україну?"
- Ці слова, я камені злетіли з вуст Миколи Хвильового. Вони були не лише відчайдушним криком нерозуміння оточуючих, вони були сумним життевим кредом письменика.
Микола Григорович Фітільов народився 13 грудня 1893 р, в селі Тростяниці. Батьки його були освітчиними людьми, працювали вчителями. Микола з дитинства виявляв незвичайні прояви та думки. Саме ця бунтівна душа письменника, штовхає хлопця до підняття революційних прапорів. За що саме він був виключений з шостого класу гімназії.
Ідея "загірної комуни" завоювала вірність молодого автора. Він активно приймав участь у громодянській війні, був членом комуністичної партії. У 1919 р виходять перщі три збірки поезії під псевдонімом Микола Хвильовий. Безліч публікацій, цікавих глубоко психологічних творів, так громадська діяльність робить Хвильового головною постаттю в літературі 20 - тих років.
Але тривало це не довго... Молодий, бажаючий дій, переповнений ідеями розвитку культури власної країни, він починає знамениту літературну дискусію. "Далой від Москви, дайош Европу" - цей вислів поставив клеймо на чолі письменника, а також на його творах. Його знімают з посади директора ВАПЛІТЕ, шантажують орештами друзів. Звинувачують у зраді...
Але, чи була з його боку та зрада? Вірне дитя комунізму, чи винен він в тому, що не зміг підняти руку, на те що не можливо було зробити міжнародним - на культуру своєї землі? Найбільш його вагань було відчутно у творі "Я(Романтика)". Де описувалася жорстока, але нажаль правдива романтика революції. В цьому творі чекіст вбиває власними руками матір... За ради тієї далекої мрії, заради спільного блага.
Микола Хвильовий не був чекістом, він був тонкою дивною квіткою, сяючою різнобарв"ям на фоні червоного сонця. Він не зміг підняти руку на свою "Матір" - не зміг зрадити країну. Але ж і зрадити те заради чого стільки боровся теж не зміг... Соціалістичний устрій був його мрією, поштовхом до кожного нового кроку. І ця система зломала його.
13 травня 1933 р, зібравши друзів Микола Хвильовий застрелився... Так закінчила життя людина яка тричі була під розтрілом.
Я хочу також донести до читачів посмертну записку письменника:
" Арешт Ялового - це розтріл цілої генерації...
За що? За те що ми були найвірнішими комуністами?
Нічого не розумію.
З генерацію Ялового перш за все відповідаю я, Микола Хвильовий.
"Отже" як говорить Семенко... ясно.
Сьогодні прекрасний соняшний день.
Як я люблю життя - ви й не уявляєте.
Сьогодня 13-те. Пам"ятаєте як я був закоханий у це число?
Страшно боляче.
Хай живе комунізм.
Хай живе комуністичне будівництво.
Хай живе комуністична партія. "
Коли читаєш її сердце здригається. Микола Хвильовий не був боягузом, не був зрадником, він віддав своє життя партії і забрав його коли почав їй заважати. Бо він не зміг би інакше. Не можливо вибирати між двома частинами свого серця.