Пасуться жеребці у чистім полі,
Дикі, не об’їжджені, на волі
Скубуть свіжу травичку, п’ють росу,
Іще ніхто їх не пустив на ковбасу.
На сонці гріються, стрибають,
В квача цілими днями грають,
Усі дебелі, ситі і здорові,
Вони-мустанги дикі й гонорові.
Іще ніхто собі не дозволяв
Махати перед носом в них вуздою,
І кожен з тих мустангів ще не знав:
Вузда позбавить їх навік спокою.
Та враз, зігнали їх в загін, до купи,
Підковами оздобили копита,
Били батогами їхні дупи,
І шорами очиці їм закрито.
І почалася мука безкінечна -
Їх експлуатують безсердечно,
І теплим літом й ранньою весною
Все рвуть їм щоки клятою вуздою.
Вже хтось і звик тягнути ті плуги,
І кращого вже не знайти слуги,
То все вузда, вона - триклята шельма,
Тепер шанується у світі вельми.
Вони не ті, які були раніше,
Вже не втечуть шукати долі,
Їм не потрібна воля більше,
Дай вдосталь їм вівса і солі.
Та, десь пасуться, мабуть, ще вони,
Що мають і характер і закал,
І Боже збав їх, Боже борони,
Зводити вузду на п’єдестал!
ID:
428422
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 31.05.2013 00:03:26
© дата внесення змiн: 31.05.2013 00:03:26
автор: Jim Drake
Вкажіть причину вашої скарги
|