Сонце сховалось за хмари, воно не хоче
мучити всіх своїм безкінечним жаром.
Дощ перейняв естафету - другий день мочить
поле, і ліс, і нас без страху і жалю.
Дехто ще встиг скористатися радістю літа,
почав прокладати у нове життя дорогу:
В білому одязі, в оточенні свіжих квітів,
поклялися у рідні очі, собі і Богу.
Із заздрості я вже й не знаю куди подітись...
Та ще й захворів - захрип і не дихаю носом.
Я шлю вам, щасливі, від себе німі привіти,
а сам десь покашляв з дощем попід руки в осінь.
