Йдеш по вулиці нічого
не чекає особливого.
Повітря живого
хапаєш дня мінливого.
Повітря не легке
насичене свинцем.
Життя твоїх легень крихке
під сонцем...
Сонце розколює наче,
залізо і сталь на фабриці.
Через окуляри не баче
людина відблиски пекла на сонці...
Вбиває тебе серед пекла
проміння , літо.
Це вже не щастя світла,
нещастя дня і тепла.
Це те що трималось
під нами раніше.
Це те що іноді
робило землю тепліше.
А зараз це пекло,
тікай не тікай .
Життя поблякло,
Тож помирай, не помирай,
сам вибирай...
