Одного разу мене запитали що я люблю більше життя чи маму. Я задумалася і думала-думала, згодом я відповіла що люблю життя, та мама почула це і незказавши ні слова просто пішла з нього, з мого життя.
Всі мені казали навіщо ти так сказала адже мама це найдороще за все що може бути, і тільки одиниці розуміли що життя для мене це мама.
Можливо в деяких ситуаціях мені просто хочетьця він неї піти, а в деяких бігти до неї хоть на край світу...
Та зараз її нема ,вона пішла залишивши свою дитину. І я частенько задумаюся невже вона не зрозуміла що вона являєтьця для мене цілим життям, цілим світом. Я винила себе бо вона пішла, мені було п'ять років я була ще зовсім дитиною, та зараз мені уже п'ятнадцять я вже не дитина у моєй мами нова сім'я, нові діти.
Одного разу коли я сиділа в кафе і пила чай з мелісою, я побачила її. В моєму серці вирували емоції, невже мама, невже вона тут. В останній раз я бачила її в тринадцять років, а зараз вона тут, я бачу її зараз. Вона сіла напроти мене,привіталася і холодним поглядом взяла мене за руку. Я відразу зрозуміла що вона вже не моя мама в неї нове життя і я в нього не вхожу.
Я встаю зі стола і шепчу цій людині " - я дійсно обираю просто життя, без тебе"