Нічна ріка шумить очеретами,
І мокрим зіллям пахне.
І пливе,
Пливе й не тоне, наче срібний камінь,
Великий місяць.
І усе зове
Когось якась сумна бездомна пташка.
А той не йде, чи то пак - не летить.
Чи ще не чує, бо заміцно спить.
Чи шлях далекий - долетіти тяжко…
Ірпіньська ніч. І берег. І ріка.
Озвись хоч раз до мене.
Погукай.
Луна долине пам’яттю хмільною.
Вернись мені…
Вернись мені луною…
Хоч передсвітом…
Чи зійди зорею.
Коли перецвітають орхідеї
В серцях боліт, коли п’янить аїр,
Вернись до мене спогадом.
Повір
Хоча б у нього, як уже не віриш
Словам і людям.
Вистига ріка.
Повільна хвиля, чорна і важка
Заманює на місячну стежинку.
А я уже легка прозора жінка…
Піти чи що…