Я стал реже работать,
Я стал чаще думать,
И я не вижу стальных кулаков,
Что мечтали меня подальше засунуть.
Я стал чаще писать не нужный бред,
Чаще чем раньше, я ощущаю вину,
Что не видел таких вещей,
За которые люди готовы пойти на войну.
Я скучаю о старых рифмах,
Что редко когда получаю,
А мысли в этой связи,
По новым мыслям скучают.
Я пишу ерундовые песни,
Что давно вызывают зиму,
Я не видел такого лета,
Чтобы люди стремились к нему.
Мои мысли, я в них не верю,
Они то слишком умны до безумья,
То приходят в тупик,
Я вспоминаю страшное слово - бездумье...
Я смотрю в ноги людей,
Которые вовсе не чувствуют ног,
А видят лишь то, что давно,
Обоссал американский пирог.
Сволочи смотрят кино про убийц,
И через час ими становятся,
Какая старая тема, так зачем?
А что, если они поссорятся.
Долго думать не надо,
Надо работать, как буйвол,
Пасёт своё дикое стадо,
И смотрит в даль (глупо), не видать ли снегопада.
Какой же бред ко мне может ещё прицепиться,
Если думать будет не о чем?
Судьбу - прошу, как умею,
Сделай так, чтобы умирать было не зачем.
ID:
4506
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 24.05.2005 02:38:30
© дата внесення змiн: 24.05.2005 02:38:30
автор: Казаков Егор
Вкажіть причину вашої скарги
|