Немає друзів, і нікого
Хто б міг знайти в тобі той скарб.
Ту душу щиру та убогу,
Що вірить в казку та добро.
Не треба жалості й любові
Брехні, солодких слів як мед.
Я хочу віри та надії
Поваги та слів звичайних перепліт.
Зневірилась ти знаєш
Та не хочеш чуть.
Зістарілась – ти не повіриш,
Проте не вір, як сон забудь.
Все те, що виклала на аркуш
Це вибух, моїх емоцій плин.
Як вибивають клином клин
Так себе я змушу замовчати
Не буду більше говорити,
Не буду більш кричати.
Душу я зможу розбити
Все заново почати
Жахи ночами буду снити,
Але на все начхати...
Розбита колись душа
Продовжує кричати.
