Так важко щось почати взагалі -
Та я почну й надіюсь, що приємно,
Бо кожен звук наспіваний в душі
Зринає зараз якось ще непевно.
Від імені усіх випускників
Сказати прагну те, що відчуваєм:
Ви бачите нас зрілими людьми,
А ми себе дітьми ще називаєм.
Ми без підтримки рідних нам людей
В дорослий шлях ногою б не ступили,
Ми ще наївні й віримо словам,
Та зрештою, це ви нас так навчили.
Усіх лякає слово ЗНО,
Але воно не є найважливіше:
Так чи інакше ми здамо його,
Та через страх ми втратимо цінніше.
Наш світ багатий на ясних людей,
Та все ж ровесникам погляньте в лиця.
Можливо, більш ніколи і ніде
Нам не буде можливості зустріться.
Не дозволяйте щонайменшій сварці
Порушить дружбу, що плелась роками,
І не давайте комусь сумувати,
Щоби таке не сталося із вами.
Після шкільного нашого дзвінка
Буде урок, що вічністю триває -
У нім нема початку чи кінця,
Його життям наш розум величає.
Та ми будемо школу пам’ятати
Великим домом, де так пахне світлом,
І де живе частиночка любові,
Якої треба і дорослим діткам.
Ми любим вас усім , що зараз маєм,
Бо саме вам ми можем поклонитись,
За те усе, в що віримо і знаєм,
І що зуміло в серці залишитись.
Тому батькам, рідні, учителям
Ми виголошуєм найкращі побажання,
А вам, моїм близьким випускникам,
Я скажу: «Посміхайтесь!» - на прощання.
