Блукаєш світом наче мандрівник,
і вітер кудрі твої розвіває,
весь час прямуєш ти кудись униз,
з вікна маршрутки люди визирають.
У метушні не бачать твого лику,
ти в адекваті дивишся на них,
здається, ти прийшов не з цього світу,
шукаєш космос в просторах нічних.
Тобі чуже все, навіть твоє, рідне,
тікати хочеться від сірих мас,
ти б полетів, якщо б мав дужі крила,
та не добратися тобі до світлих хмар.
Частенько згадуєш дитинство,
може його збираєшся знайти,
пригадуєш, як мріяв ти дістатись,
рукою до небесної краси?
А пам'ятаєш, як ловив кульбаби,
що вітерець їх стиха розтріпав?
А пам'ятаєш, як ти біг до мами,
і в щічку ніжно й міцно цілував?
Згадай же свою любу колискову,
яку співать бабусю заставляв,
згадай той мультик, Кузю домового,
який із батьком все переглядав. Пригадуєш? Усе ти пам'ятаєш!
Та за минулим ти не побіжиш,
самотний, стомлений блукаєш далі,
нестримний, впертий, гордий мандрівник.
Куди прямуєш кроком безтурботним?
Невже шукаєш кращої весни?
Вона не там, де нас немає,
вона у серці твому назавжди.
Прислухайся до крику мервих душ,
співай із ними свою колискову,
не сходь з дистанції, не падай вниз,
крокуй угору до вершин убого.
ID:
455320
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.10.2013 12:23:06
© дата внесення змiн: 19.10.2013 12:23:06
автор: Чуточка Божевілля
Вкажіть причину вашої скарги
|
