Коли ми з тобою не випили й чарки,
А лиш пильно дивились y вічі,
Для чого? Щоб нічого не пропустити.
Твоєї думки – щоб відгукнутися зором.
Коли ми з тобою мовчали,
Хоч могли розповісти романи
Незгірш від Толстого. Для чого?
Може щось прочитаєм із мовчазного.
Коли ми з тобою боялись сказати,
Щоб не полилось із серця сокровенне,
Яке не спинити ні часом ні кров’ю.
Коли ми з тобою нічого не знаєм
До сих пір, бо надто довго мовчали,
Заглядаючи пильно у вічі.
Коли ми з тобою стільки знали,
Що могли навчити ученого
На німо. Коли все існує,
А заправду нічого нема.
Коли на нас дивляться і бачать
двох, що не говорять. Чому? –
Може посварились телепатично?
А ми надто помирені й змирені
Неможливістю. Лише відчували.
І коли б на суді, тому суді, спитали
Звичне усталене – «Підсудний,
Ви хочете щось сказати?»
Я відповіла б – «Ні, за цей час
Я навчилась говорити очима
Тому, можу лише подивитися».