Ти мені подобалась, така ніжна, хитроока, подекуди лукава, мінлива.. Боже, говорю, як про погоду.. Та й як і погода змінювала свій настрій з сонячного ранкового на похмурий осінній вечір, міняла усмішку на дріботню сліз та шукала м'яких ствердних поглядів дружніх очей, що сказали б бути яка є, не змінювати себе - нехай світ підлаштовується під вибрики погоди. Ти мені подобалась, коли ховала очі за хмарами диму, чи вірніш, хмари ховали тебе, бажаючи закрити від моїх жадібних поглядів.. Ти мені подобалася, адже була епохою, ерою, еталоном всієї досконалості земної; була генієм - втіленням розуму, вміщувала в собі всю ту енергію, якої так не вистачало мені; шукала і знаходила потрібні слова, котрі веселили і заводили годинник часу.. А час ішов, ішов, ішов повільно, в такт підспівуючи твою пісню. Годинник зупинився. А ти.. ні, не вмерла, просто витіснила з себе ту іншу, через яку була погодою: сонячною, похмурою і ранковою, завжди свіжою, чистою, глибокою.. Шкодую про той час, коли міг стиха підглядати за твоїм суворим обличчям, хвилястим темним волоссям, що спадаючи на плечі, повторювало їхню форму; як червонів, коли голосно сміялася з мене (вічно нещастило мені), коли твоє гаряче плече торкалося мого, випадково так, без жодних натяків. Картаю досі того "іншого себе", що не підійшов, не поговорив відверто. А тепер вже не зможу, та і навіщо - не тою ти стала.
Р.S. До моєї юної любові.
Невміло, проте відверто, щиро, закохано...
Тобі краще без мене - бо я ніщо. Тобі вільніше без мене - я ж бо залежний. Ти ідеш без мене - я ж бо повільний та відстаю. Приручила мимоволі - я й досі заручник. Я ще "той", ще "той, колишній" - ти, вже давно не "та, ким була колись". Моя радість і сонце моє вранішнє.
ID:
458803
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.11.2013 02:50:38
© дата внесення змiн: 10.11.2013 11:31:23
автор: Валіко Коробкадзе
Вкажіть причину вашої скарги
|