Юнак, який жив при –долині,
Одного разу захотів дістатись до вершини.
Нелегкий шлях пройшов, гірським камінням.
Траплялись стрімкі скелі, колючки, павутиння.
Та все таки він досягнув мети,
Вдалось йому вершину осягти.
І став, і краєвидом милувався...
Аж раптом тихо хтось до нього так підкрався:
«Візьми мене з собою у долину,
Сама я на вершині тут загину»
Оглянувся й побачив він змію,
Яка просилась в руки так йому.
«Ні не можу тебе взяти,
Адже мене ти можеш покусати»
«Не вкушу і повір мені,
Невже віддячу злом я за добро тобі?».
Змій ще колись зміг Єву спокусити.
Вдалося їй і юнака впросити.
І взяв юнак змію, і зніс в долину.
Чому така наївна є людина?
І все ж вкусила, і хотіла вже повзти,
І вигукнув юнак « Постій! Зажди!»
«Ти ж обіцяла ,я ризикував»
І відповіла –«Коли мене з собою у долину брав,
Що ризикуєш ,ти чудово знав»
І поповзла ,залишивши його вмирати.
Оцю змію з спокусою ми можемо зрівняти,
Спокуса -до наркотиків, до алкоголю,
Погубить душу, покалічить долю...
Хоч є при смерті каяття,
Але немає шляху вороття...