Не можу й досі зрозуміти свої почуття до тебе....Начебто і безмежно кохаю, але в тий же час,шалено ненавиджу. І обіймаю, і цілую,але як подумаю...скільком же ти приніс нещастя...
А що як цього разу все буде добре? Та ні, це якось звучить навіть смішно...Добре, з тобою? З тобою може бути весело, затишно, спокійно, ніжно, та потім...шквал 10-ти бального вітру, шторму, виверження вулкану і ріки крові.
І скажи, що це не правда?Але ж ти тільки промовчиш....
Не заспокоїш, не утішиш, а знаїш, у цьому є свій кайф.Ти ніби наркотик,який спочатку призводить до екстазу, а потім вбиває твій організм, і тобі хочеться іще й іще, але потім це спричиняє жахливий передоз, і все...
А потім довгий курс реабілітації....і одужання....якесь тяжке і незрозуміле, та все ж таки одужання.
І так по колу: доза -реабілітація.
Та що ж ми в тобі таке знаходимо?Причарував?Радий?І всі 6 років....я підсаджена на найстрашніший і безжалісніший наркотик- кохання до тебе...
А чи кохаїш ти? Говориш, що так...Слова, слова і більш нічого, А серце б'ється — ожива,. Як їх почує!Банально?По дитячому?
А я тебе, все таки, ненавиджу.Ось так кохаючи ненавиджу
