* * *
І знову аркуш, наче поле, снігом
Засипане, перед тобою…
Коло,
Окреслене імлою невиразно, –
Таким є обрій і таким є задум.
Несмілий погляд сонця
– чи ж на весну?
Передчуття, що може стати віршем.
І рима, наполохана, як пташка
Чи дівчина від доторку сміливця.
Але потрібен ритм – чіткий,
відвертий,
Неначе меч. Точніше, наче кроки,
Що від склепінь відлунюють щоночі,
Коли по замку йде Похмурий Лицар.
Та все дарма, якщо ти –
тільки спогад.
Усе дарма, якщо життя – в покорі.
І
– вкотре! –
аркуш, наче поле, снігом
Засипане, перед тобою…