Чому приходиш в барвах оксамиту?
Тривожиш сон мій ніч вже не одну,
втомили вже небажані візити,
вони вбивають наче наяву.
Які ж прекрасні звуки. Водограй.
Мелодія зневірених в любові.
Сумною хвилею мені заграй,
щоб не забула слід лихої долі.
Мости горять, надія не згорає,
я відчуваю трепет твоїх рук,
спусти завісу, що тебе ховає,
вона ж не захищає від розлук.
Складний витвір мистецтва крізь пітьму,
своїм промінням розриває струни,
ідемо разом в бажану весну,
тими стежками де ступали гуни.
Фортуна полонила інший шлях,
її простим бажанням не впіймати,
твоє ім'я у мене на вустах,
думки свої не можу розігнати.
Ти спокій свій утратив назавжди,
ти сам пустив по вені той наркотик,
заручниками стали мої сни,
тебе не проміняти на екзотик.
Рука в руці, а серце із грудей,
не сила навіть зранку прокидатись,
або тікай далеко із очей,
або за щастя ти своє змагайся!