Я збираюсь на присягу, учора світ неначе підмінили...
На тілі порізи немов від бляхи, боротись до кінця нас вчили.
Я присягаю Україно! Тобі у вірності служити, ти терпиш ті руїни
а українець нею ситий. За тебе я боротись буду!
І тіла свого не буду жаліти, я хочу миру люди...
Я вже не можу це терпіти. Мамо. Батьку. Я іду в Авганістан
сестро не плач все добре буде, неважливий біль тих ран
аніж страшна війна повсюди. Приняв присягу, із ріднею попрощався
і не шукав відвагу, закону в вірності я присягався.
Уже і вишикувана рота, стоїть нас 90-сто, і наближаєтся субота
минає 5-тий день вже посту.Течуть червоні ріки крові
в кармані фото дівчини своєї, не знаю чи признаюсь їй іще в любові
чи іще я буду з нею... Солдати падали убиті, товариш мій помер від ран
а так хотів ще жити. Та ворогу попав в капкан.
Земля здригалась від гранат, міняла чорний колір.
А скільки вже на вічно сплять? За Україну і за волю.
В очах я бачу мами сльози, молилась відпускаючи в дорогу
я повернусь!... Подарю білі рози, вона побачить сина свого.
У грудях закололо, переді мною ворог з автоматом... Я бачу Бога
батьківщину, хату. Упав за тебе Україно! У небі ворони літають
і піднімаются у небо тіні, і тіло душі покидають.
А мати посивіла від переживань, плакати немає чим
все вийде на стежину й дивится у даль, чи не повертаєстя ще син.
Сусідський Коля повернувся, із раною в руці, та сум очей відчувся
та появились сльози знову на щоці. А тут і телеграма прилетіла
худенькими руками рідна розкривала, а серце тьохкало та мліло
його війна забрала. Той біль той сум не передаш...
Він життя віддав за Україну! А через тиждень чути переможний марш
та він для неї сина не замінить. Засмучені сестра та батько
сивенькі матері із урожаєм помогають, а мати гірко плече
ні одні розради їй не помогають.
Стоїть черешня, а наді мною троє, усе болить невідізвешся
в руках тримаю зброю, та марится шкільна та стежка.
В носілках піднімають, і зараз кинуть у машину
я живий... Не вбитий!... Я так хочу до родини. Допомогли піднятись
брат брата обнімали. Ми вільні! Так хотілось закричати
та із боків оце уже лунало. Болить у грудях, роздерте те лахміття
ледь іду і плачуть люди... Шукають батька діти. Я повертаюся до дому
я ж обіцяв, далеко в полі хтось бере солому, я бачу батьківщину, став.
Домівка вірий друг собака, моя рідненька мати. У нас сьогодні свято
підбіг обняв нас тато. Сестра та дівчини зраділа, я живий!
Лиш Хрестик що на тілі, допоміг спастись. Неправду написали у конверті
стріляли в груди, та розпяття не дало померти. Я памятити завжди буду.
Є Бог на світі, від загибелі він врятував, нікому не сказавши я пішов по квіти
на 8-ме березня ті рози білі, як і обіцяв. Я рідні матері подарував.
6 березня 2012 року...
Так з Богом завди повинні бути 
Працював якось з афганцем одним, ну і вирішив створити таку Історію 
