Ховаюсь за вітриною думок,
живу неначе у своєму світі,
не дано бути кукловодом для ляльок,
та й Барбі бути точно вже не світить.
Я графіті розкрашу на стіні,
малюю сонце у своїм зеніті,
зачарували нескінченні міражі,
які блукають високо в блакиті.
І не хвилює слово сірих мас,
я ідеалу в людях не шукаю,
достатньо вже побачила гримас,
тошнить від того тільки-но згадаю.
На думку спало слово "ананас",
і байдуже, що у вірші це зайве,
у Google не шукаю слів запас,
вони мов просяться самі до мене в найми.
Не так важливо лідер ти чи ні,
бо це все не прибавить більше щастя,
часом буває краще в глушині,
ніж бути ціллю злобного прокляття.
Не люблю привикати до людей,
їхній відхід приносить зайві сльози,
не варто всім давати привілей,
ніхто не пахне краще за мімозу.