від того, що я колись любила лишився лиш голос.
зник зовнішній орієнтир та внутрішні перспективи.
орієнтиром була триденна щетина та теплі руки, перспективою - вірна та любляча душа.
руки й щетина стали ж тепер зовсім чужими, душа - змарніла та склала свій останній екзамен.
і якщо вже зовсім прискіпуватись, то і в голосі з’явились холодні інтонації,
і тепер створюючи теми на варіації ми повністю відійшли один від одного,
те, що було колись єдиним цілим стало роздвоєним та повністю протилежним,
ми як паралельні прямі, що ні за що не перетнуться,
а це, якщо чесно, вже давно нікому не треба…
лишилося чітке усвідомлення взаємної непотрібності,
спільне бажання не бачити одне одного,
бо погасло та згоріло те, що колись запалилось від одного натиску запальнички.
в мені мало лишилось того ряду дитячих примхів та інфантильності,
що виражалось у необдуманих діях та навіжених вчинках.
Ти ж, на мій погляд..а хоча, я й не знаю який ти там.
Ти просто став чужим,
Тільки холодний лютий місяць, того, нашого року, збереже в собі ще одну завершену історію.
Він залишить після себе вже одну крапку, як логічна кінцівка малобюджетної дешевої вистави….
