Їм тисячі років. Сонні гіганти,
Паралізовані діти небес,
Космосу внуки співають бельканто
Під вітру майстерний акомпанемент.
Вершинами черкають небо, лоскочуть
Ярилу осяйному трохи п'ятки,
А як розстеляються куполи ночі,
Чіпляють зірки на небесні гачки.
І букові праліси дихають свіжо,
Як падає сонце за небокрай,
Розстлавши смарагдову тисову крижу
Туди, де петляє загублений плай.
Там бродить чугайстер, шукаючи нявку,
Лунає трембіти чаруючий клич,
Заманюють вогники лиш для забави
У хащі того, хто хильнув могорич.
Там оком єдиним блакитним банькатим
Витріщує вгору старий Синевир,
Там бігають душі дітей, - потерчата,
У пам'яті врізавши обриси гір.
В глибоких печерах поховане злато,
Де змій невсипущо його стереже.
Про Довбуша скелі там будуть шептати.
Там пам'ять про нього народ береже.
Дрімають заморені сонцем Карпати,
Пахучі знеможені мріють луки,
І снять про людей, що не вміють скорятись,
Що вільними житимуть тут навіки.
1.08.2012
