Вітер, випалює за мене сигарету,
Останні іскри безвісно летять,
І звичні строки, одвічного памфлету
Про тихий спокій-тихо замовчать.
А за вікном моя розміренна свобода,
Кудись іти? Що хочеш те й роби!
Але у вітра теж невидима погорда,
І не відасть нікому своєї самоти.
А я іду, та якось все незграбно,
І з кожним кроком тільки запинаюсь,
Моя душа, тепер, схована нарядно,
Тож з диким вітром, серцем привітаюсь.
