Веснує полудень в саду
і оксамитить білі квіти,
з тобою мову я веду,
з тією, що веслує вітер.
Звисає цвіт до твоїх щік,
обличчя пестить призабуте,
давно я втратив веснам лік –
життя не можу все ж збагнути.
Вже наче поруч я стою –
близьке чомусь таке далеке, –
як тільки подих затаю,
лелечать чую як лелеки.
Прошу тебе я: почекай! –
Мовчить мені в обличчя вітер...
Найважче вимовить “прощай”,
коли квітують яблунь квіти.
Дороги поперек й повздовж –
прямую я чомусь одною,
хоч гірко, все ж молю: продовж –
не накохавсь я ще весною.
Створено 12 - 26. 07. 2003 року, м. Львів
Опубліковано: 1. Калинове вино. Львів: "Плай", 2005. 96 с. - С. 84.
2. Енциклопедія сучасної творчості (Літературний альманах). –Хмельницький, Вид. Стасюк Л.С, 2016. 224 с. – С. 193.
