Бийся в агонії, зносячи стіни,
Руки ламай, коли трощиш підлогу.
Біль – це константа, біль – це постійно,
Мертві не плачуть, їм без тривоги.
Кидай собою об скло, об бетони,
Не шкодуй тіла, щоб більше боліло,
Дужче кричи, не спадайся на стогін,
Рви себе, щоб не упасти безсило.
М’язи напружуй і дряпайся вище,
Мури – байдужі камінні гіганти.
Ближче чи далі? Далі чи ближче?
Не pro, не contra, а тільки «анти».
І серед хаосу раптом спинися:
Що ти тут робиш, що за безглуздя?
Полюсам світу вже не розійтися,
Відпусти їх – а вони не відпустять
16 грудня 2013
