Уже не боляче тебе кохати,
старі слова покинули рядки,
безсильна я тобі весь час волати,
згубилися незаймані думки.
Твою журбу розвію наче вітер,
забудеш хуртовину злобних днів,
складу слова з давно знайомих літер,
а краще обійму тебе, без слів.
Пригадуєш прогулянки нічні?
Їх часто згадую коли в розлуці,
все місто мов палало у вогні,
а в дощ мов діти бавились в багнюці.
Ти знаєш як люблю тебе сварити,
пробач, що я така якою є,
не знаю як таку можна любити,
я просто дякую, що ти у мене є.
Забуті вже давно старі образи,
не треба заливати їх вином,
кому потрібні нелогічні фрази?
Їх рани не загоїш тютюном.
Достатньо говорити про сумне,
бо ти моє хороше ведмежатко,
жалію зараз тільки про одне,
що не зуміла зрозуміти на початку.
Для мене ти як сонце після зливи,
ніякий грім тебе не прожене,
з тобою я по-справжньому щаслива,
ніхто це щастя в нас не забере.
Накреслила чернетки наших мрій,
вони віщують спільних дій початок,
біля порогу серця ти не стій,
для тебе вже немає там печаток.