Оксана
Народилася Оксана у карпатськім краю,
Села я не пам’ятаю, й хати вже не має.
Народилась у хатині напівсиротою,
Батько з фронту не вернувся, така в неї доля.
Бідувала, як то кажуть, у колгосп ходила,
Помагала своїй мамі, буряки садила,
Льон у полі вибирала, у снопи в’язала,
Помагала своїй нені, щоб та норму здала.
В самих хата дерев’яна, соломою вкрита,
Дві кімнати, сіни, стайня, пару мішків жита,
Ще корова, що дісталась від баби небіжки,
Муки трохи і капусти аж доверху діжка.
Оце всі їхні багатства, що Бога гнівити?
Є ще гірше живуть люди, але треба жити.
Ганна тішиться дочкою, та їй помагає,
Молить Бога, нехай доня, кращу долю має.
Підростає її доня, дівча як малюнок,
Вже чотирнадцять в неділю Оксані минуло.
Дівка гарна «Тьфу нівроку» говорять сусіди,
Вчиться гарно, ну і вміє, геть усе зробити,
Не боїться геть роботи, вміє шити, прати,
Як зустріне свою долю, будуть шанувати,
І сусіди добрі люди, діляться чим можуть,
Солі треба, дадуть трохи, і не розголосять.
Живуть мирно, не сваряться, дружать їхні діти,
І Оксанка з ними дружить, щоб погомоніти.
Сусід Ганни, той що справа, та велика хата,
Петро Бурий, так го кличуть у селі багато.
У селі він перше місце з хлопів занімає,
Робить лісним, коня має, і грошей хватає.
Має дочку, теж нівроку, жінка як калина,
І бика продав учора, десь на Буковину.
Грошей добре дали купці, круглі зо три сотні,
Склав до купки, й до серванту положив в коробці.
Ще сусідка, файна жінка, Ганни коліжанка,
Живе нижче по дорозі, а зовуть Іванна.
Має сина, звати Ігор, по сільському Грицьо,
На рік старший від Оксани і пустий аж видно.
Тата з роду Гриць не бачив, не знає як звати,
Живуть бідно, але мусять якось бідувати.
Помагає трохи мамі, і до школи ходить,
Ціле літо гриби з лісу, й ягоди приносить.
По обіді у неділю, коли прийшли з церкви,
Відпустила Ганна дочку погулять до смерку,
-« Щоб ти довго не гуляла, в сьомій в дома була,
І корову подоїла, і стайню замкнула».
-« Добре мамо, я не довго» сказала Оксана,
Тай побігла до сусідки, та її чекала.
-« Що Ірино ти хотіла? З чого пояснити?
А алгебра? То наука, треба її вчити».
Пояснила все як треба, все що й сама знала,
Ну і Гриць прибіг послухав, та не втому справа.
Грицю геть не є цікава та шкільна наука,
Він побіг давно додому, аж загнулись вуха.
Об’яснила, написала, дещо підказала,
-«Ну Ірино, будь здорова» й щастя побажала.
Відвіталася з сусідом, і його жоною,
Тихо двері зачинила й браму за собою.
Не спізнилась, рада мати, що Оксанка в дома,
Попоралась по хазяйству, й готуватись в школу.
Рано вранці треба встати, помогти матусі,
І мерщій бігти до школи, не то запізнюся.
З ранку вранці до схід сонця, якийсь гул у хаті,
Хтось кричить у сінях мамі, що треба віддати.
Що віддати? Кому винні? Звідки в нас ті гроші?
Мама каже :-«Добре Петре» й стала на порозі.
І бігом до хати вбігла-«Де гроші Оксано?
Ті що вкрала у сусіда вчора із серванту?»
- "Я нічого мам не брала, нікому не винна!"
- "Ти там була! Віддай гроші, а то домовина!"
- "Все, збирайся, марш ми з хати, верни людям гроші,
Як не вернеш, то не хочу бачить на порозі!"
"І не стукай навіть в двері, я тебе не впущу,
Краще б тебе залишила малою в капусті".
І пішла Оксана з хати, за село тихенько,
Де грошей тих заробити? Вернутись до неньки.
Чула скорше, десь у Турці, беруть на роботу,
Хворим рани бинтувати, полокати горці.
Тай побігла через поле по снігу стежина,
Що проклала рано вранці та бідна дитина.
Вже і зірка ся з’явила, і місяць рогатий,
А Оксана йде у місто гроші заробляти.
Ноги геть її промокли, не гріє хустина,
Та ще й вітер із морозом лізуть під кофтину.
Може б в хату попросилась, до якогось пана,
Але знову скажуть вкрала Ганнина Оксана.
Люди сіли вечеряти, а в неї ні крихти,
Ще як вчора щось поїла, зараз крутять кишки.
Вже їй тепло, на сон клонить, мати біля неї,
Гріє той пеньок столітній, наче на постелі.
Вже і ноги потепліли, руки, груди, щічки,
І бабуся, що померла, вийшла з-за смерічки.
І взяла її за руку, обняла дитину –«Спи Оксанко,
Не журися, завтра буде днина».
А тим часом Ганна вдома коси вириває,
Плаче, стогне, просить Бога, дитини немає.
Де ж поділася Оксана? Вже пізня година,
Ще й на дворі свище вітер, люта хуртовина.
Дочекалася до ранку, Ганна в пустій хаті,
І побігла по сусідах донечку шукати.
Ні, ніхто її не бачив, ні вчора, ні нині,
Де ж поділася дитина, у одній кофтині?
Третій день уже минає, дитини немає,
Ганна місця не знаходить, себе проклинає.
Вже в міліцію ходила, й до ворожки в кручу,
Та сказала:-«Не рви серце, ті гроші знайдуться».
Знайшли тіло якісь хлопці, що йшли за дровами,
Положили на телігу, й відвезли до мами.
Та ридала, і кричала, виривала коси,
-«Доню, донечко рідненька, Оксанко!»-голосить.
За три дні похоронили, у білій кофтині,
Ще й цукерків положили у гріб сиротині.
-«Чому ти пішла від мене? На кого лишила?»
Кричить Ганна – «Ти у мене єдина дитина!»
Тут Іванна по під руку коліжанку взяла,
Провела з цвинтаря в хату, ще й поцілувала.
-«Ти не плач Ганно, сльозами дочку ти не вернеш,
Мусишь жити, бо інакше захворіє серце ".
А тим часом Гриць здоровий зробився хлопчина,
Скоро заберуть до війська, обстрежуть чуприну.
Він ночами кудись ходить, каже має дівку.
На дзигари гроші має, ну і на горілку.
Аж одного разу, десь там магазин розбили,
Довго злодіїв шукали і Гриця посадили.
Посадили раз і другий за нову провину,
Вже не стане він, напевно, на вірну стежину.
Роки довгі пролетіли, постаріла Ганна,
Дуже важко захворіла сусідка Іванна.
Лікарства не помогають, вже сама смерть кличе,
Та чомусь над її домом ворон не курличе.
Ще тримає її щось тут, на тім білім світі,
І священник висповідав і вікна відкриті.
І ніяк душа не піде, не покине тіло,
Хочь воно уже від болю просто почорніло.
Попросила перед смертю покликати Ганну
- " Я ти маю щось повісти, прости окоянну! "
- " Твоя доня через мене смерть свою зузтріла,
Гриць приніс грошей багато, а я утаїла."
І закрила свої очі, подалась у вічність,
А ти Ганна, тепер думай, що їй відповісти?
Пішла з світу моя доня, просто так, ні за що,
Нема мої Оксаночки через те ледащо.
Через неї, що мовчала, аж тепер сказала,
Тай побігла аж на цвинтар, до христа припала.
- " Прости доню, мене грішну, знаю ти не винна,
Прости, що тебе поклала в сиру домовину."
- " Не повірила тобі я, в ту важку хвилину,
А тепер тебе благаю, за свою провину."
Тай заплакала сердечна, запекло у грудях,
А на ранок всі сказали, вже нема Ганнусі.
Знайшли її на могилі, прямо біля доні,
Там ростуть, з далеку видно, дві гарні тополі.
Я не бачив як то було, мати росказала,
А моя рука, Вам люди, просто описала.
Хочте вірте, Ваше право, Вам їх не судити,
А дітей своїх навчайте, таке не робити!
Іванов Сергій
15.11.2011 р.
ID:
482216
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 27.02.2014 07:41:51
© дата внесення змiн: 27.02.2014 07:41:51
автор: Іван&в
Вкажіть причину вашої скарги
|
щиро дякую
Сумна історія... Хай все буде у вас добре!! 
