Я стою на краю, та не маю страху.
Ти забрав його в ніч середи.
Я не плачу, бо висохло море уже.
Ти пішов на початку зими.
Голос твій ще лунав у моїй голові.
Та він зник з першим подихом весни
(правда, роки пройшли).
Запах квітів мені нагадав про життя.
Все нове впереді, болю більше нема, вітер стих.
І по мене прийдуть вже нові почуття.
Я відкрию всі вікна навстіж і впущу океан теплоти.
Щастя зайде тихенько і спреться на стіл.
Не боюся я вже висоти.́