Ти вриваєшся в моє життя стихійно, бурею
І продовжуєш вдавати, що нічого не сталося
Я відразу стаю, як те небо восени, похмурою
Перетинаємось, хоч по суті нічого не склалося.
Ти приходиш неждано та без попередження
І більше не хочеться тебе десь отак зустріти
Я вдаю, ніби на дурницях тепер зосереджена,
Ніби не важить нічого взяти й від тебе піти.
Ти псуєш мені вечір і настрій до самого ранку
Я втікаю в чужі незнайомі для себе зовсім міста,
Бо лише так можна стримати оту обіцянку
Написати й не відправити вкотре тобі листа.
Байдуже, що пов'язувало колись людей,
Якщо одна половина стала відверто пуста.
