Я так помилялась коли неба шукала,
Ідеалу шукала. Дурепа була.
Коли свої сльози стиха ковтала,
Шукаючи, Боже, я дісталася дна.
Пробач мене за високі стандарти,
До свого життя,кохання, до слів.
Я болем омита, як берег Джакарти,
Вже не жду ідеалу, а лиш кращих днів.
Я буду боротись за чисту ідею,
За віру у світле, і Божу любов.
Ми ніколи не дістанемось апогею,
Та в добро треба вірити, і знову, і знов.
Чому так сумно на душі?
Чому не спиться уночі?
Чому думки лиш про одне:
Чому я зараз без тебе?
Палкий жар серце обійма,
Коли тебе поруч нема.
Чому сумую я? Чому? –
Бо я кохаю…
Веруш Далі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Когда я опустилась на самое дно, снизу постучали" - первый афоризм. И "Проси по максимуму, получишь по минимуму" - это два. Так, к слову, мол, выше нос.
"Когда я опустилась на самое дно, снизу постучали" - первый афоризм. И "Проси по максимуму, получишь по минимуму" - это два. Так, к слову, мол, выше нос.
Веруш Далі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
гарно пишете
