дикий запах квітів від волосся
і спогади вчорашньої весни,
палкі обійми не приходять в гості,
за обрієм не видно самоти.
вигукує осягнена журбою
слова без краплі логіки на світ,
лягає ніч на землю бородою
туману сивого мов пізній плід.
розлилися рікою злиднів діти,
спустушили добро безгрішних душ,
змирилися, сприйняли свої біди,
не вирватись з середини із пут.
змиваються сліди ще свіжих пальців,
терпкі вуста від теплого вина
перебивають слів тривожний нахил,
збивають ритм скаженого биття.
застелені думки залежним кроком,
потрачені хвилини тихих снів,
вогонь в очах згорає ненароком,
по тілу вітер холодом провів.
протерлися до нитки давні фрази,
запеклий бій продовжила брехня,
радість життя проміняна на стрази,
із ранком не приходить забуття.
злиття було обмануте бажанням,
сузір'я не покаже майбуття,
згоріло в променях нічне приладдя,
в безмежжі втоми схлипує вона.
прорахували дні розквітлі айстри,
пройдешнє не вернеться від сльози,
в своїй брехні заплутається й майстер,
настала мить де ти уже не ти.
