А у душі – лиш море синє…
Бушують хвилі, воду каламутять.
В обіймах вже зійшлися нині
Моє минуле і моє майбутнє.
О Вічносте моя, спинися на хвилину,
Летять, немов бризи моменти життя,
І ловить мій відчай жагу ту нестримну,
Я тону чомусь у воді каяття.
У серці кричать невгамовні чайки,
І щастям біліють вдалині паруса.
В душі я співаю відому «Ямайку»,
І сонце гріє посинілі небеса.
З солоних губ не пробринить ні слова,
І засипається здоровий глузд пісками.
Стрибають з пірсу мої аксіоми,
І бродить розум мій пустими берегами.
Руйнуються від поглядів скелясті гори,
Виходять мрії всі на сушу…
А у душі – лиш море синє… Море!..
Бушують хвилі й каламутять душу.
