Завіюся у степ. А тут чаклує літо,
Просякле потом житніх косовиць.
Де стугонить земля, де сопілковий вітер
В підліску захмелів од запаху кислиць.
Он берест-одинак забрів у конюшину.
Привабний молодик, то чому ж не везе?!
Господар-ховрашок, хитрющий, гріє спину,
Кружляючи, джмелі гудуть про те, про се…
Поезія така! Весь світ покоєм дише,
На скиртах золотих мов ціпеніє птах.
Земля моїх батьків колише та й колише
Мене, своє дитя, у себе на руках.